|
|
|
ПРИНЦИПИ УПРАВЛІННЯ АКТИВНИМИ ОПЕРАЦІЯМИ КОМЕРЦІЙНОГО БАНКУ
| |
| 03.12.2011 12:30 |
|
Автор: Ларіонова Катерина Леонідівна, кандидат економічних наук, доцент кафедри фінансів та банківської справи Хмельницького національного університету; Задоянчук Юлія Юріївна, студентка факультету Бізнесу Хмельницького національного університету
|
|
[Секція 5. Банківська справа. Фінанси, грошовий обіг та кредит;] |
Актуальність проблеми. Стабільно функціонуюча банківська система є запорукою фінансової стійкості держави. Вона здатна акумулювати значні фінансові ресурси і забезпечувати перелив капіталів між різними секторами народного господарства, сприяючи цим активізації інвестиційної діяльності в країні, економічному зростанню суспільства і підвищенню добробуту народу.
Однак гальмування процесу ринкових перетворень економіки, невпорядкованість і нестабільність законодавства, серйозні недоліки в діяльності вітчизняних банків у сфері кредитування та розрахунків, захоплення спекулятивними операціями та збагачення за рахунок інфляції призвело до нестійкого фінансового стану і навіть до банкрутства багатьох з них. Це обумовлює необхідність розв'язання проблем забезпечення фінансової стійкості комерційних банків і визначення шляхів її подальшого зміцнення.
Забезпечення фінансової стійкості банку і його сталого розвитку можливе лише за умови ефективного регулювання його діяльності, оперативного управління банківськими ризиками та гнучкого управління активами і пасивами, яке передбачає не тільки мінімізацію процентного ризику і ризику втрати ліквідності, але й мінімізацію збитків на випадок різкого погіршення зовнішніх умов і виконання комплексу дій щодо забезпечення надійності, банку за рахунок дотримання інтересів різних груп клієнтів, перш за все в частині своєчасного проведення розрахунків і отримання грошових коштів з рахунку в банку.
Аналіз останніх наукових досліджень і публікацій. Фінансова стійкість банку, рівень ризиковості його діяльності прямо залежить від якості управління активами і пасивами. Деякі зарубіжні вчені вважають, що мета управління активами і пасивами – звести до мінімуму як коротко, так і довгострокові наслідки процентного ризику. Вітчизняні вчені визначають, що управління активами і пасивами – означає заздалегідь оцінювати ймовірність того, що банк може зазнати збитків за своїми операціями чи виявиться неспроможним виконати власні зобов`язання. Серед українських вчених-економістів та практиків, що внесли вагомий внесок у розвиток даної теми дослідження варто назвати Васюренко О. В., Васильченко З. М., Васильченко І. П., Герасимович А. М., Денисенко М. П., Кириченко О. А., Косова Т. Д., Мороз А. М., Стойко О. Я., Циганов О. В. та інші.
Метою статті є дослідження процесу управління активними операціями, їх вплив на результати діяльності, перспективи функціонування і розвитку банку.
Виклад основного матеріалу. В період глобальної фінансової кризи рівень ефективності управління активами розглядається як один з найважливіших чинників підвищення стабільності, надійності, ліквідності та прибутковості діяльності. В умовах жорсткої конкуренції, що супроводжує розвиток ринкової економіки, необхідно постійно удосконалювати системи та форми управління активами, швидко оволодівати нагромадженими в теорії та практиці знаннями, знаходити нові неординарні рішення в динамічній ситуації. Лише такий підхід до управління забезпечує виграш у конкретному середовищі. Банківська діяльність у сучасному світі — одна з найбільш конкурентних, тому успіх і життєдіяльність банку істотно визначається рівнем управління.
Управління активами - діяльність банку щодо проведення фінансових операцій з метою підтримання ліквідності, оптимізації ризиків його комерційної діяльності, хеджування таких ризиків, коригування валютних позицій банку, здійснення операцій, що належать до інвестиційної та фінансової діяльності банку [ 2 ].
Завдання банку щодо управління активами і пасивами, зазвичай, пов´язуються із стабільною базою доходів, а це передбачає акцент на розвиток традиційних послуг банку, на довгострокове і комплексне обслуговування клієнтів.
Управління активами повинне відповідати певним вимогам. Ці вимоги накладають відбиток на саме управління і повинні обов´язково виконуватись на кожному етапі. Визначимо найважливіші принципи управління активами:
- управління активами має базуватись на державному підході при оцінюванні економічних процесів, явищ, результатів діяльності;
- управління має носити науковий характер;
- управління має бути комплексним;
- однією з вимог до управління є забезпечення системного підходу, коли кожний досліджуваний об´єкт розглядається як складна динамічна система;
- управління покликане бути дійовим, активно впливати на процес діяльності банку і його результати, своєчасно виявляючи недоліки, прорахунки, упущення в роботі;
- управління активами має проводитися за планом, систематично;
- єдність стратегічного і тактичного планування означає відповідність тактичних планів стратегічним цілям, з метою забезпечення безперервності відповідного процессу;
- управління має бути оперативним;
- моральне і матеріальне стимулювання творчої активності, успіхів і досягнень всього колективу та кожного його члена зокрема — умова досягнення високих результатів діяльності банку;
- управління активами має бути об´єктивним, конкретним і точним;
- один з принципів управління — демократизм. Передбачає участь у процесі управління широкого кола співробітників банку;
- управління має бути ефективним [ 3].
На наш погляд для ефективнішого управління активними операціями комерційних банків необхідно вдосконалити підходи до встановлення оптимального співвідношення процентних складових ресурсної бази філій комерційних банків на підставі визначення залежності дохідності активів банку від частки залучених і запозичених коштів у структурі балансів прибуткових банків.
Розвиток фінансово-кредитної системи в умовах ринкових відносин вимагає від банків підвищення ефективності діяльності, конкурентоспроможності банківських інструментів і послуг на основі впровадження нових досягнень та досвіду іноземних банків в управлінні банківською діяльністю, в тому числі управлінні банківськими активами.
Стратегія управління активами переважала в міжнародній банківській практиці до 60-х років ХХ ст.. Відповідно до такого підходу банкіри сприймали джерела формування ресурсів – зобов’язання і капітал – як такі, що не залежать від банківської діяльності, а визначаються в основному можливостями і потребами клієнтів та акціонерів банку [1].
Переваги стратегії управління активами полягали у відносній простоті застосування, оскільки рішення ухвалюються лише щодо одного аспекту банківської діяльності – розміщення активів, а для управління ліквідністю застосовуються прості методи, які не потребують значних ресурсних витрат.
Такий підхід не максимізував прибутку банку. Адже, з одного боку, банк відмовляється від управління залученими ресурсами, а також і від впливу на їхню вартість. З іншого боку, значна частина банківських активів може перебувати у високоліквідній формі для підтримки достатнього рівня ліквідності, яка, у свою чергу, приводить до зменшення доходів.
В Україні частина банків використовує вказаний підхід до управління частіше, ніж інші методи, що зумовлено низкою причин. До об’єктивних причин можна віднести те, що доходи значної частини населення України істотно нижчі порівняно з багатьма іншими країнами Європи. Це не сприяє заощадженню грошей, а тільки звужує можливості банків щодо залучення грошових коштів. Банки вимушені працювати в умовах обмеженого об’єму кредитних ресурсів і, як наслідок, керувати банком через розміщення активів.
Для багатьох комерційних банків такий підхід простий і зрозумілий, а невисокий рівень кваліфікації банківських менеджерів не дозволяє застосовувати на практиці підходи до управління складніші, ніж управління активами.
Під управлінням активами розуміють шляхи і порядок розміщення власних і залучених коштів. Стосовно комерційних банків – це розподіл на готівку, інвестиції, позики та інші активи. Очевидним вирішенням проблеми розміщення коштів є «придбання» таких активів (надання позик і інвестицій), які можуть принести найвищий дохід за того рівня ризику, на який готове піти керівництво банку та підтримання необхідного рівня ліквідності. Але для кращого надання таких послуг необхідно удосконалити теоретичні засади кредитного менеджменту в частині визначення ризикового класу позичальника структурного підрозділу комерційного банку. Так ризик дебітора необхідно визначати за допомогою комплексної рейтингової оцінки фінансового стану позичальника, яка повинна включати розрахунок та аналіз кількісних, якісних критеріїв і кредитної історії позичальника.
Висновки. У статті розглянуто принципи управління активними операціями комерційних банків. В період нестійкої фінансової ситуації в країні, необхідною умовою досягнення і підтримання стабільного функціонування й розвитку комерційних банків є дотримання принципів управління активними операціями комерційного банку, їх збалансоване зростання і поліпшення якості.
Отже при управлінні активами і в інших сферах діяльності керівництво комерційного банку може ефективно використовувати як вище перелічені принципи і стратегії так і інші методи управління активами.
Список використаної літератури:
1. Васильченко З.М. Управління портфелем банківських активів / З.М. Васильченко, І.П. Васильченко // Банківська справа. – 2007. № 6. – С. 3-7.
2. Дзюблюк О.В. Оптимізація управління активами і пасивами комерційного банку. // Фінанси України. - 2002. - №5.-С.129-138.
3. Таран Т.А. Використання ринкових методів оцінки в управлінні комерційним банком. // Фінанси України. - 2009. - №12.-С.93-99.
e-mail: gulia_zadoianchyk@mail.ru
|
|
 Ця робота ліцензується відповідно до Creative Commons Attribution 4.0 International License
|
|
|
Голосування 
Знайшли помилку? Виділіть помилковий текст мишкою і натисніть Ctrl + Enter