|
|
|
ПРОБЛЕМИ РОЗВИТКУ ТРАНСПОРТНОЇ ГАЛУЗІ В УМОВАХ ЕКОНОМІЧНОЇ КРИЗИ
| |
| 02.12.2011 16:33 |
|
Автор: Ковбатюк Марина Володимирівна, кандидат економічних наук, доцент, зав. кафедри Економічної теорії Київської державної академії водного транспорту ім. гетьмана Петра Конашевича-Сагайдачного; Шкляр Вікторія Вікторівна, аспірант Київської державної академії водного транспорту ім. гетьмана Петра Конашевича-Сагайдачного
|
|
[Секція 1. Економіка та підприємництво; ] |
Транспорт - одна з найважливіших галузей національної економіки, ефективне функціонування якої є необхідною умовою стабілізації структурних перетворень економіки, розвитку зовнішньоекономічної діяльності, задоволення потреб населення та суспільного виробництва у перевезеннях, захисту економічних інтересів України.
Економічна криза в Україні зумовила значне загострення ситуації на транспорті. Триває спад обсягів перевезень, критичного рівня досяг фінансовий стан галузі, зношується матеріально-технічна база, що призводить до зростання потреб у реконструкції, ремонті та технологічному обслуговуванні. Незадовільно вирішуються питання технічних інновацій та технологічної модернізації, не задовольняються мінімальні соціальні потреби працівників галузі. Неповною мірою використовуються потенційні можливості транспортно-дорожнього комплексу щодо розвитку експорту транспортних послуг.
Рівень розвитку транспортної системи держави - одна з найважливіших ознак її технологічного процесу. За умови інтеграції до європейської та світової економіки, потреба у високорозвиненій транспортній системі дедалі посилюється - вона має стати базисом для ефективного входження України до світового співтовариства та зайняти в ньому місце, яке б відповідало рівню високорозвиненої держави.
Проблеми розвитку транспортної системи України можна охарактеризувати наступним чином:
• безупинне старіння основних фондів, недостатнє їх оновлення та невідповідність їх технічного рівня перспективним вимогам;
• незадовільний транспортно-експлуатаційний стан шляхів сполучення;
• зниження рівня конкурентоспроможності вітчизняного транспорту на світових ринках перевезень;
• недостатнє використання експортного потенціалу транспортних послуг;
• слабкий ступінь використання геополітичного положення України та можливостей її транспортних комунікацій для міжнародного транзиту вантажів територією України;
• зростання транспортної складової у вартості товарів;
• незадовільний стан безпеки перевезень;
• значне екологічне навантаження транспорту на оточуюче середовище;
• низький рівень міжгалузевої координації у розвитку транспортної інфраструктури, що призводить до роз'єднання єдиного транспортного простору, нераціонального використання ресурсів і зниження ефективності використання транспорту;
• повільне вдосконалення транспортних технологій та недостатня їх пов'язаність з виробничими, торговельними, складськими і митними технологіями;
• неприпустимо низький рівень інформатизації транспортного процесу та інформаційної взаємодії транспорту з іншими галузями економіки;
• недостатня ефективність фінансово-економічних механізмів, що стимулюють надання інвестицій на розвиток транспорту;
• відставання у реалізації державних і галузевих програм в області окремих видів діяльності, видів транспорту, транспортного машинобудування, розбудови державного кордону [1].
Функціонування транспортної галузі не є рівномірним та безперервним. Зростання чергується з процесами застою та спадом, тобто зниженням ділової активності. Такі періодичні коливання свідчать про циклічний розвиток галузі.
Традиційно, фактори які спричиняють виникнення кризи поділяють на зовнішні та внутрішні. В сучасних умовах виникає ряд нових чинників, які потрібно відзначити у зв'язку із здійсненням антициклічної політики.
По-перше, це явище синхронізації економічних циклів, тобто збіг циклічних коливань в різних країнах і регіонах, що пояснюється розвитком партнерських зв'язків між регіонами, поглибленням науково-технічної співпраці і утворенням транснаціональних корпорацій. При проведенні антициклічного регулювання уряд повинен враховувати останнє і прагнути синхронізувати свої заходи, направлені на згладжування циклічних коливань, з аналогічними заходами, що проводяться в інших країнах.
По-друге, слід пам'ятати, що посилюванню кон'юнктурних коливань сприяють такі явища, як інфляція, монополізація економіки, порушення господарських пропорцій та ін. Тому всі заходи, які проводяться в цілях їх подолання (антиінфляційна політика, боротьба з монополізмом і т.п.), можна розглядати як окремі випадки регулювання економічного циклу [2].
Кризу потрібно розглядати як порушення рівноваги в економіці і один з неминучих і закономірних етапів в її циклічному русі. Сучасна держава не тільки може, але і повинна шляхом макроекономічного регулювання долати руйнівний характер спадів, знаходити імпульси прискорення на стадії депресії, стримувати «перегріви» економіки, проводити реструктуризацію окремих її секторів і т.д.
Список використаної літератури:
1. Кравченко В.С. Економічні проблеми розвитку транспорту України К.: 2006. - 67 с.
2. Юн Г.Б. Методология антикизисного управления: Учеб. – практич. Пособие. – М.: Дело, 2004. – 432 с.
|
|
 Ця робота ліцензується відповідно до Creative Commons Attribution 4.0 International License
|
|
|
Голосування 
Знайшли помилку? Виділіть помилковий текст мишкою і натисніть Ctrl + Enter